Ігор Пилипів - учасник міжнародного марафону

наприкінці квітня у столиці України пройшов п’ятий за ліком Міжнародний київський марафон. Цьогоріч захід виявився рекордним за всю історію його проведення. Участь у ньому взяли понад 3,5 тисячі бігунів із 32 країн світу. Серед них і наш краянин - 25-річний мешканець Жидачева Ігор Пилипів, який подолав дистанцію у 42 км, ставши у забігу 78 з 400 учасників.

Вперше одна з дистанцій Міжнародного київського марафону присвячена Героям Небесної Сотні. Таким чином понад 1100 учасників, які пробігли 5 км, вшанували пам'ять загиблих учасників Євромайдану.

Для жидачівського юнака це вже четвертий марафон. Популяризує подібні заходи своїм прикладом Ігор давно й постійно, адже займається туризмом і сходженням у гори. У мріях підкорити одну з гірських вершин світу, наразі ж у рідних Карпатах почувається як риба у воді. Парашка, Бистриця, Боржава, Гогани – це далеко неповний перелік маршрутів, на яких можна побачити Ігоря та його друзів.

Окрім активного способу життя, Ігор вирізняється і активною життєвою позицією. Він провів на Євромайдані з 26 листопада 2013 і до кривавих подій лютого 2014-го. Ігор разом із друзями Володимиром Кухарем, Орестом Гаврильчуком, Тарасом Матвіївим (Тарас досі займається пошуками зниклих активістів Євромайдану) та іншими жидачівцями як могли підтримували пікетувальників впродовж усього періоду протистоянь із режимом Януковича. Пилипів довший час перебував у 3-й сотні самооборони Майдану.

- В одному з інтерв’ю на 5 телеканалі прогнозував, що Майдан стоятиме до травня (як бачимо, продовжує стояти).

На Майдан приїхали з самого початку. Якби не підтримка активістів з областей, Євромайдан довго б не простояв. Якось три дні підряд ходив столицею закликаючи: «Київ, вставай, приєднуйся до акції!», роздавали брошурки.

То ми вже пізніше ночували в наметах, а до того – де доведеться. Через студентський прес-центр знайшли помешкання у сім’ї із Василькова під Києвом. Про цих людей залишилися приємні спогади. Чоловік із дружиною прості люди, працюють на залізниці. Він родом із Макіївки Донецької області, а вона з Черкащини, обоє російськомовні. Прийняли нас як рідних дітей. До цього я й не уявляв, що зовсім чужі люди можуть так довіряти. Вони залишили нам свою квартиру, а самі перебралися до родичів, ще й обід для нас готували й ображалися, коли ми не з’їдали. Ми ж не хотіли так нахабніти, зловживати їхньою добротою.

Пізніше деякий час ночували у Будинку профспілок. Там в Тараса Матвіїва вкрали наплічник з особистими речами.

Те, що відбувалося з 18 по 20 лютого, – було страшне видовище. В ті дні загинув добрий товариш Богдан Сільчаник, з яким ми часто ходили в Карпати, два роки підряд брали участь у напівмарафоні. Він був викладачем Українського католицького університету, писав докторську. Приїхав зранку на Майдан і отримав кулю.

Шкода, що дотепер ніхто не відповів за ті безчинства. Сьогодні той, хто давав вказівку в мороз поливати водою активістів, очолює Луганську область. Це як називається?!

Останній раз був на столичному Майдані, коли брав участь у Міжнародному марафоні. Тепер більше часу віддає роботі та улюбленим заняттям - гірським сходженням та веломандрівкам.

Оксана ФРАНКІВ.

http://www.newtime.lviv.ua/index.php/newtime-osobustosti-kt/1659-ihor